Новий тренд наземної війни: відсування фронту в районі Великої Новосілки. Хоча масштабний наступ ворога неможливий і не очікується, оборона цього сектора створює для України нові проблеми й стратегічні виклики.

Ворог уже кілька тижнів просувається на південно-східному секторі фронту: в районі селища Велика Новосілка, на лінії Маріуполь-Вугледар. Йдеться про відносно рівнинну сільську місцевість на стику Донеччини й Запоріжжя. Росіяни намагаються обійти селище із заходу й північного сходу: з боку Рівнополя й Роздольного відповідно.

Лінія зіткнення тут роками залишалася статичною попри інтенсивні російські атаки, але все змінилося після втрати Вугледарського укріпрайону на початку жовтня 2024 року.

Гроно вугледарських укріплень (сама міська забудова та дві великі шахти поодаль) домінувало над довколишньою місцевістю на десятки кілометрів – завдяки своїй висоті. Це давало Силам Оборони необхідну дальність спостереження й радіозв’язку (насамперед із дронами). Крім того, інфраструктура була зручна для укриття й логістики.

Коли ж ворог знищив укріпрайон ударами авіації та артилерії, українці змушені були організувати оборону північніше – в незручному ландшафті й за браку резервів.

***

Іншою оперативно-тактичною проблемою великоновосілківського сектору є вивільнення сил ворога з сусіднього курахівського. Оборона українців на цих двох напрямках була динамічно пов’язана.

Хоча бої за саме місто Курахове триватимуть іще тижнями (на відносно вигідних позиціях), курахівський укріпрайон ЗСУ значною мірою перестав існувати. Адже росіяни захопили, ціною величезних втрат і за переваги в повітрі, найвищу, найзручнішу частину укріпрайону: лінію Українськ-Гірник-Курахівка-Іллінка.

Відтак залишки ворожих підрозділів, які взяли курахівські висоти (найголовніше, артилерія і дронові групи) поповнилися “м’ясом” і були частково перекинуті на Великі Новосілки.

***

Командування ЗСУ й експерти одностайні в тому, що загострення на великоновосілківському напрямку має лише оперативно-тактичний характер. Фронт тут хоча й відсувається, але все ще неістотними темпами порівняно з весною 2022 р. Наголошується принципова відсутність у ворога сил і техніки для глибокого прориву.

Водночас на цьому напрямку перед Силами Оборони стоїть стратегічний виклик. Переважно сільська місцевість південно-західної Донеччини та сусідніх районів Запоріжжя й Дніпропетровщини незручна для оборони – на відміну від власне Донбасу.

Натомість ця місцевість лежить на потенційному шляху ворога до життєво важливого для України району Запорізької й Дніпровської агломерацій. Стратегічно шкідливим також є відсування фронту від логістичного коридору ворога між Маріуполем та Херсонщиною.

Стратегічною метою Росії є захоплення насамперед Донеччини (з політичних причин). Однак ворог явно готовий використати слабкі місця української оборони, та, за наявності сил, продовжити наступ на північ від Великої Новосілки після захоплення Курахового.

При цьому експерти побоюються, що Кремль, з політико-дипломатичних причин, може цієї зими не дозволити своїм військам традиційного зниження інтенсивності наземної війни (ціною ще більших жертв).

Втім, наголошують фахівці, просування ворога на цьому напрямку фізично не може бути безупинним. Адже між Запорізькою агломерацією та сьогоднішньою лінією зіткнення широтно пролягають кілька річок з відносно високим північним берегом: Вовча, Самара тощо. Ці рубежі менш зручні за ландшафт Донбасу, але все ж кращі за район Вугледара-Великої Новосілки.

Іншими важливими чинниками стримування ворога називається:

●    інтенсифікація українських повітряних ударів — як тактичних (із застосуванням західних КАБів), так і глибших (для дезорганізації тилової логістики);
●    системне покращення радіозв’язку та РЕБ українських передових підрозділів;
●    прискорене спорудження фортифікацій.