Новини

Існування незалежної суверенної України становить загрозу системі координат, в якій живе Росія.Про це заявив старший співробітник Інституту безпеки та оборони Естонського Інституту зовнішньої політики Джеймс Шерр під час 16-го щорічного Київського Безпекового Форуму, заснованого Фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну».Експерт зазначив, що треба розуміти дві речі. Перша – Росія і колективний Захід живуть у різних світах.<iframe src="https://www.youtube.com/embed/0hAbYzr6ib0" width="800" height="450" frameborder="0"></iframe>«Найбільшою перешкодою в останні роки для Росії, щоб реалізувати свої інтереси в такій системі, було якраз існування незалежної суверенної України», - наголосив Джеймс Шерр.Експерт зазначив, що другий чинник, важливий для росіян - нав'язати ворогу свого волю, і якщо ворог не проявляє волю, то росіяни його не поважають.«Якщо Україна програє цю війну, а Захід стоятиме осторонь і дозволить, щоб Україна програла війну, то небезпека більшої війни значно підвищиться», - резюмував Джеймс Шерр.Нагадаємо, 21-22 березня проходить 16-й щорічний Київський безпековий форум, організований для мобілізації трансатлантичної підтримки України. Гасло цьогорічного форуму: «Україна каже світу: переможемо разом!».&nbsp; &nbsp;

Росія і колективний Захід живуть у різних світах.

Джеймс Шерр: Існування України становить загрозу російській системі координат

Путін почав гру – хто моргне першим. Він хоче «перечекати» нас, перевершити людьми і зброєю й налякати Захід, - підкреслив голова КБФ, премʼєр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк в ефірі BBC News.Арсеній Яценюк підкреслив, що путін зараз намагається залякати вільний світ: “Він хоче вас залякати. Але він сам наляканий. Він хоче викликати страх, але він сам боїться. Він хоче посіяти тривогу, але він тривожиться сам. Погляньте на його обличчя на цьому наперед записаному відео, яке він вчора опублікував”.Захід є ціллю путінської пропаганди, аби зупинити постачання Україні зброї та боєприпасів.<iframe src="https://www.youtube.com/embed/Yl7z2BGLS04" width="800" height="450" frameborder="0"></iframe>“А друга його аудиторія – це жителі росії. Він хоче надихнути їх відчуттям перемоги і непереможності”, - сказав голова КБФ.“Нам потрібно сформувати відповідну швидку, сильну і сміливу відповідь. Тому що він розуміє тільки мову сили. Найкраща відповідь – це робити більше. Більше підтримки, більше боєприпасів. І робити все можливе, щоб повернути мир у світі. А для цього нам потрібно виграти цю війну. Маю на увазі нас як увесь вільний світ”, - підкреслив Арсеній Яценюк.

Він хоче «перечекати» нас, перевершити людьми і зброєю й налякати Захід.

Путін грає із Заходом гру “хто моргне першим” - Арсеній Яценюк на BBC

Новий тренд наземної війни: відсування фронту в районі Великої Новосілки. Хоча масштабний наступ ворога неможливий і не очікується, оборона цього сектора створює для України нові проблеми й стратегічні виклики.Ворог уже кілька тижнів просувається на південно-східному секторі фронту: в районі селища Велика Новосілка, на лінії Маріуполь-Вугледар. Йдеться про відносно рівнинну сільську місцевість на стику Донеччини й Запоріжжя. Росіяни намагаються обійти селище із заходу й північного сходу: з боку Рівнополя й Роздольного відповідно.Лінія зіткнення тут роками залишалася статичною попри інтенсивні російські атаки, але все змінилося після втрати Вугледарського укріпрайону на початку жовтня 2024 року.Гроно вугледарських укріплень (сама міська забудова та дві великі шахти поодаль) домінувало над довколишньою місцевістю на десятки кілометрів – завдяки своїй висоті. Це давало Силам Оборони необхідну дальність спостереження й радіозв’язку (насамперед із дронами). Крім того, інфраструктура була зручна для укриття й логістики.Коли ж ворог знищив укріпрайон ударами авіації та артилерії, українці змушені були організувати оборону північніше – в незручному ландшафті й за браку резервів.***Іншою оперативно-тактичною проблемою великоновосілківського сектору є вивільнення сил ворога з сусіднього курахівського. Оборона українців на цих двох напрямках була динамічно пов’язана.Хоча бої за саме місто Курахове триватимуть іще тижнями (на відносно вигідних позиціях), курахівський укріпрайон ЗСУ значною мірою перестав існувати. Адже росіяни захопили, ціною величезних втрат і за переваги в повітрі, найвищу, найзручнішу частину укріпрайону: лінію Українськ-Гірник-Курахівка-Іллінка.Відтак залишки ворожих підрозділів, які взяли курахівські висоти (найголовніше, артилерія і дронові групи) поповнилися “м’ясом” і були частково перекинуті на Великі Новосілки.***Командування ЗСУ й експерти одностайні в тому, що загострення на великоновосілківському напрямку має лише оперативно-тактичний характер. Фронт тут хоча й відсувається, але все ще неістотними темпами порівняно з весною 2022 р. Наголошується принципова відсутність у ворога сил і техніки для глибокого прориву.Водночас на цьому напрямку перед Силами Оборони стоїть стратегічний виклик. Переважно сільська місцевість південно-західної Донеччини та сусідніх районів Запоріжжя й Дніпропетровщини незручна для оборони – на відміну від власне Донбасу.Натомість ця місцевість лежить на потенційному шляху ворога до життєво важливого для України району Запорізької й Дніпровської агломерацій. Стратегічно шкідливим також є відсування фронту від логістичного коридору ворога між Маріуполем та Херсонщиною.Стратегічною метою Росії є захоплення насамперед Донеччини (з політичних причин). Однак ворог явно готовий використати слабкі місця української оборони, та, за наявності сил, продовжити наступ на північ від Великої Новосілки після захоплення Курахового.При цьому експерти побоюються, що Кремль, з політико-дипломатичних причин, може цієї зими не дозволити своїм військам традиційного зниження інтенсивності наземної війни (ціною ще більших жертв).Втім, наголошують фахівці, просування ворога на цьому напрямку фізично не може бути безупинним. Адже між Запорізькою агломерацією та сьогоднішньою лінією зіткнення широтно пролягають кілька річок з відносно високим північним берегом: Вовча, Самара тощо. Ці рубежі менш зручні за ландшафт Донбасу, але все ж кращі за район Вугледара-Великої Новосілки.Іншими важливими чинниками стримування ворога називається:●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;інтенсифікація українських повітряних ударів — як тактичних (із застосуванням західних КАБів), так і глибших (для дезорганізації тилової логістики); ●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;системне покращення радіозв’язку та РЕБ українських передових підрозділів; ●&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;прискорене спорудження фортифікацій.&nbsp;

Хоча масштабний наступ ворога неможливий і не очікується, оборона цього сектора створює для України нові проблеми й стратегічні виклики.

Фронт посувається на півдні: воєнний огляд КБФ

Захід має усвідомити нову реальність і надати Україні все необхідне озброєння, щоб зупинити російський наступ.Про це сказав Директор Київського безпекового форуму Данило Лубківський в ефірі британського «Times Radio».«Одна з основних проблем – це запізніла відповідь, запізнілі рішення, запізнілі постачання зброї і запізніле виконання обіцянок, даних Україні, нашими західними партнерами», - сказав він.«Україна зараз веде боротьбу не з однією ядерною державою, а одразу з кількома. І, безперечно, українська фортеця заслуговує і вимагає дуже сильної підтримки Заходу», - наголосив директор КБФ.Відповідаючи на питання ведучого, як довго Україна зможе воювати, Данило Лубківський наголосив, що це питання не лише до українців, оскільки Росія веде війну не лише проти України, а й проти Заходу, «і це питання до всіх нас, як довго ми можемо боротися проти чистого зла».«Тому ситуація може змінитися, якщо Сполучені Штати Америки, Захід нададуть Україні всі необхідні інструменти, щоб захистити нашу свободу і незалежність», - підкреслив він.<iframe src="https://www.youtube.com/embed/PvpOEypVzYw" width="800" height="450" frameborder="0"></iframe>Коментуючи ймовірність проведення мирних перемовин, Данило Лубківський наголосив, що у світі немає жодної країни, яка б виступала за встановлення справедливого миру більше, ніж Україна.«Але якщо ви приймаєте російські правила гри – це означає, що війна тільки починається, а не закінчується», - наголосив він, додавши, що перемога Росії надихне інші країни, які хочуть зруйнувати світовий порядок.На думку Лубківського, досягнути миру з Росією можна лише через силу.«Принцип миру через силу полягає у тому, щоб зробити все можливе, аби зупинити Путіна і його армію, дати їм зрозуміти, що суверенітет України не можна знищити. Після цього Україна має стати членом НАТО, що є єдиним ключем для того, щоб припинити цю війну», - сказав він.«Моє послання до Заходу: ми повинні змінити наше мислення. Ми живемо у світі, де Росія хоче всіх нас знищити. І ви повинні це добре усвідомлювати», - резюмував директор КБФ.&nbsp;&nbsp; &nbsp;

Захід має усвідомити нову реальність і надати Україні все необхідне озброєння, щоб зупинити російський наступ.

Директор КБФ про наступ Росії: Ситуація може змінитися, якщо США цього захочуть

На фоні відносно спокійної реакції західних партнерів на останні ескалаційні кроки Росії, зокрема запуск ракети середньої дальності «Орешник» по Дніпру, за мовчазної згоди обраного Президента США Дональда Трампа Вашингтон і його європейські союзники продовжують формування політичної і практичної основи для проведення переговорів з Москвою «з позиції сили». &nbsp;На додаток до прискореного виділення Україні залишків озброєнь з пакету у $61 млрд., Білий дім запропонував Конгресу проголосувати за додаткову військову допомогу у розмірі $24 млрд. Передбачається, що $16 млрд. піде на поповнення американських запасів зброї, а $8 млрд – на контракти з виробниками для постачання озброєнь українським Силам оборони. &nbsp;Метою таких кроків є, очевидно, не лише забезпечення Україні певного запасу зброї на протистояння Росії протягом наступних місяців на фоні невизначеності у цьому питанні наступної американської адміністрації. За оцінками американських ЗМІ, існують певні сумніви, що Байден до кінця свого терміну зможе забезпечити передачу всіх запланованих озброєнь навіть з пакету у $61 млрд. Отже, значна частина згаданих коштів мала б освоюватися вже адміністрацією Трампа. &nbsp;Перспективи проходження законопроекту щодо $24 млрд., безперечно, залежать від позиції Трампа. Є сподівання, що під час його зустрічі з Байденом це також обговорювалося, і що і у цьому питанні було досягнуто домовленостей.Як і надання Байденом згоди на удари ATACMS вглиб Росії, рішення про новий пакет допомоги об’єктивно грає на користь Трампа. Навряд чи провал фронту в Україні у зв’язку із завершенням військової допомоги США спростив би комунікацію нової адміністрації з російським диктатором Путіним. І навряд чи така комунікація мала б характер «з позиції сили». А, враховуючи нещодавнє призначення Трампом на посаду Спецпредставника з питань України Кіта Келлога, автора відомого мирного плану, власне такий підхід до вирішення проблеми війни домінуватиме в майбутньому керівництві США. &nbsp;Не можна оминути й запровадження Мінфіном США 21 листопада санкцій щодо ”Газпромбанку” та значної кількості інших російських банків, а також проти понад 40 російських реєстраторів цінних паперів та 15 російських чиновників у сфері фінансів. Було випущено й попередження про санкційні ризики, пов'язані з російською системою передачі фінансових повідомлень, яку Москва використовує для обходу західних санкцій.В рамках G7 обговорюється й питання введення санкцій проти тіньового танкерного флоту РФ. Більше того, Велика Британія вже запровадила обмежуючі заходи щодо 30 таких суден.Заяви ключових європейських партнерів також свідчать про готовність продовжувати військову підтримку України, незважаючи на демонстративні дії Москви з ракетами середньої дальності.До них долучився навіть Федеральний Канцлер ФРН Олаф Шольц. На фоні критики партнерами і ЗМІ його телефонного дзвінка Путіну, який все ж таки спрацював, правда не на завершення війни, а на збереження його лідерства в партії соціал-демократів, Шольц оприлюднив деякі деталі цього контакту. За його словами, у ході розмови він наголосив, що Німеччина та союзники не збираються припиняти допомогу Україні і вимагають від Москви вивести війська з нашої держави. &nbsp;Про готовність продовжувати допомогу Україні свідчить і оперативний дозвіл Франції та Британії на використання їх ракет Storm Shadow / SCALP по території РФ, який Україна вже почала використовувати. Більше того, Лондон оголосив про нові поставки ракет. &nbsp;Активізувалося й обговорення можливості надсилання військ європейських країн в Україну. Французькі ЗМІ повідомляли про консультації з цього приводу між Парижем і Лондоном. Хоча в подальшому це було заперечено офіційними британськими представниками, робота в цьому напрямку очевидно ведеться. І не лише тому, що дві європейські ядерні держави не можуть стояти осторонь російсько-української війни. Присутність європейських військ в Україні передбачається фактично всіма ключовими американськими планами завершення війни «з позиції сили», серйозної альтернативи яким поки що ніхто не висунув. &nbsp;На завершальному етапі перебуває й робота з виділення Україні 50 млрд доларів з доходів від заморожених російських активів, про що засвідчило засідання міністрів закордонних справ G7, яке відбулося Італії 26 листопада.Резонансним стало рішення Парламентської асамблеї НАТО про підтримку членства України і необхідність надання їй зброї середньої дальності. Незважаючи на рекомендаційний характер, воно закладає політичний фундамент під формування сильної переговорної позиції України й Заходу. &nbsp; &nbsp;

За мовчазної згоди обраного Президента США Дональда Трампа Вашингтон і його європейські союзники продовжують формування політичної і практичної основи для проведення переговорів з Москвою «з позиції сили».  

Захід готує основу для проведення переговорів з Москвою з позиції сили

Відновлення війни в Сирії викликане пробуксовуванням російського вторгнення в Україну. Проблеми сирійського диктатора Башара Асада послаблять Кремль та Іран. Можливе й відволікання військових ресурсів Росії. Чи буде Путін знову “розриватися” між двома війнами? Важливою для України буде й ступінь залученості США у війну.Після 4 років затишшя, відновилася громадянська війна в Сирії. На північному заході країни раптово почався наступ коаліції повстанців (“опозиції). “Сирійська Арабська Армія” (САА, режим Асада) втратила велике місто Алеппо.Повстанці захопили або знищили велику кількість техніки САА, в т.ч. системи ППО; завдали дронових ударів по російсько-сирійській авіабазі Квайрес. Російська авіація відновила авіаудари і спромоглася сповільнити наступ.Надходять сигнали про можливу реактивацію війни ще в двох регіонах Сирії: на південному сході (там діють повстанці, підтримувані американськими військами) й на сході – де Асаду протистоять курдські й арабські групи, також за підтримки США.Два райони на півночі Сирії контролюються протурецькими повстанцями (відповідно до російсько-турецько-сирійської мирної угоди 2020 р.), а в центрі країни зберігаються осередки партизанського руху.***Експерти одностайні в тому, що головною причиною проблем Асада є пробуксовування вторгнення Росії в Україну, яке відволікло від Сирії московські війська та ресурси. Адже асадитів 2015 р. урятував лише вступ Росії у війну. Масовані російські авіаудари тоді дозволили режиму зупинити повстанців й домовитися про перемир’я.Як зазначив аналітик Бахтіяр Нісанов, “долі Сирії та України виявилися взаємопов’язані буквально”. Кремлю, після провалу бліцкригу в Україні, тепер загрожує нова репутаційна катастрофа: можлива поразка єдиного союзника, якого Росія активно захищала у війні.Менш значущою, але безпосередньою причиною стало послаблення Ірану та проіранської армії “Хезболла” в Лівані (а також і самої САА) внаслідок ізраїльських авіаударів 2024 р. Оборона режиму Асада давно залежить як від іранської допомоги, так і від військового контингенту “Хезболли” та менших проіранських груп. Проблеми Асада – новий удар по залишках військово-політичної репутації Ірану.***Стратегічним питанням сирійської війни для України є спроможність і бажання Росії знову врятувати асадитів.Питання сирійської спроможності Кремля є неоднозначним. Істотна підтримка технікою та наземними військами виключена: Кремлю бракує бійців, техніки та снарядів для наступу в Україні. Те саме стосується російських систем ППО – вони після 2022 р. перекидалися з Сирії до України та Росії.Натомість російська авіація постраждала набагато менше. Ворог зберігає істотну перевагу над Україною в кількості літаків, і частина їх фізично може бути передислокована в Сирію. Але російський наступ в Україні залежить від інтенсивних, майже щогодинних фронтових авіаударів КАБами. Тож питання радше в резервах російського авіаперсоналу та навантаженні на нього.***Бажання Москви знову заглибитися в сирійську війну залежатиме, зокрема, від інших гравців.Якщо з Ізраїлем все зрозуміло – він добиватиме (про)-іранські експедиційні загони й ППО Сирії, – то спрогнозувати дії Ірану та, особливо, Туреччини й Сполучених Штатів, експерти наразі не готові.Для України є критично важливою ступінь залученості США у Ізраїль/Сирію/Ірак. А саме, обсяги витрат Америкою зброї та коштів.Можливі рішення нового президента Трампа як про вихід США із сирійсько-іракського прикордоння, так і про активнішу боротьбу з Іраном. Адміністрація Трампа буде проізраїльською / антиіранською, а сам Дональд Трамп публічно пообіцяв, що “на Близькому Сході дехто дуже заплатить” в разі, якщо проіранська група “Хамас” не звільнить ізраїльських заручників. &nbsp;

Відновлення війни в Сирії викликане пробуксовуванням російського вторгнення в Україну. 

Чого очікувати Україні від війни в Сирії? Воєнний огляд КБФ

Влада Росії створила двоконтурну економічну систему, в якій інструментами фіскальної та монетарної політики ресурси перерозподіляються на користь галузей, які обслуговують потреби війни проти України. Через це «громадянський контур» економіки РФ відчуває дефіцит робочої сили, інвестицій, зазнає високого інфляційного тиску, стикається із подорожчанням кредитування. Цикл «бум-схлопування» має привести до потужного гальмування економіки РФ.Протягом майже трьох років війни оцінки та прогнози щодо економіки Росії пройшли від очікування швидкого краху, транзитом через здивування її стійкістю, до переконання в її міцності та подальшому швидкому зростанні. Втім, крайнощі – не кращий помічник для об’єктивного погляду. Розберемося без емоцій з причинами нинішньої сильної економічної динаміки РФ (прогноз зростання ВВП на цей рік – 4%) та прогнозами на найближчий час. Зростання економіки РФ в 2023-2024 роках засноване на наступних факторах:- потужні бюджетні вливання в підприємства військово-промислового комплексу (ВПК). Російська статистика з виробництва в обробній промисловості показує, що локомотиви зростання - «готові металеві вироби», «інші транспортні засоби» (тобто, не цивільного призначення), «електронні та оптичні вироби»;- великий внесок запасів в зростання ВВП, в яких враховуються в т.ч. сировина та матеріали для майбутнього військового виробництва й військова продукція в незавершеному виробництві – тобто, економіка РФ значною мірою «працює на склад» й чималою мірою на військовий склад;- ринковий характер зв’язків ВПК з іншою економікою веде до перетікання частини грошей від ВПК, його робітників (а також родин військовослужбовців) до ринкових секторів, високі доходи працівників ВПК й суміжних галузей штовхають вгору зарплати в ринкових секторах економіки;- сплеск приватного споживання на тлі бурхливого підвищення зарплат в ВПК та суміжних секторах (а також високих виплат військовослужбовців);- непогана динаміка в роздрібній торгівлі та житловому будівництві, яке потужно стимулюється іпотечним кредитуванням.Не слід вважати, що влада РФ має проблеми з грошима. Завдяки багаторічному профіциту торгового балансу, внаслідок високих цін на енергоносії та великих обсягів їх експорту, сформовано запас фінансової міцності. Профіцит торгового балансу РФ в 2000-2021 роках в середньому становив 9,3% ВВП на рік. В таких експортоорієнтованих країнах, як Німеччина – 5,3%, Японія – 0,3% (втім, слід враховувати, що ВВП цих країн вдвічі більше ВВП РФ). Торговий баланс Росії залишається профіцитним й після початку війни: 2022р. – 332 млрд. дол., 2023р. – 140 млрд. дол., прогноз на 2024р. – 135 млрд. дол.Але Росія має проблеми з ресурсами - працівниками, виробничим капіталом, технологіями, інтенсивність використання яких зараз на межі. Доказом є аномальне низьке безробіття (нижче 2,5%) за високої інфляції (офіційно 8,5%, за альтернативним підрахунками - вдвічі вище) та історично рекордна завантаженість виробничих потужностей (завдяки ВПК та суміжникам). Грошей завдяки бюджетному стимулюванню більшає, але невійськових товарів більше не стає. Збільшити випуск товарів можна або підвищивши продуктивність праці, або залучаючи нові трудові ресурси, але ні того ні іншого не має й не буде.Ресурсів не вистачає, тому влада РФ вимушена їх розподіляти. Збільшення попиту на ресурси в ВПК та суміжних галузях, що оплачуються з бюджету РФ, забирає ресурси з інших секторів, створюючи там їх дефіцит. Зростання доходів в ВПК та пов’язаних галузях призводить до зростання попиту на кредити та пришвидшення інфляції. Той, хто не зможе платити за вищими цінами та вищими кредитним ставками, повинен буде «піти з ринку», звільнивши ресурси, якими скористається російський ВПК. Отже, донедавна стратегія структурної трансформації економіки РФ ґрунтувалася на тому, що певна кількість людей та галузей повинні були економічно виграти – ВПК, його суміжники та працюючи там. Тепер задля продовження війни в Україні, структурна трансформація економіки РФ вимагає, щоб певна кількість людей та галузей економічно програли – у них відберуть кредитні та інвестиційні можливості й, відповідно, майбутні доходи.Економіка Росії штучно розігнана за рахунок бюджетного стимулу. Такий стимул може підживлювати економіку протягом певного часу, але держава не зможе довго підтримувати попит за рахунок своїх ресурсів на нинішньому рівні інтенсивності, тим більше, що це приводить до масштабного вилучення ресурсів з цивільного сектору економіки та домогосподарств. Щойно російська держава буде вимушена почати згортання бюджетних стимулів, економіка відчутно знизить темпи. Це стандартний цикл «бум-схлопування», який проходили багато економік в період захоплення кейнсіанством в 1960-ті – 1970-ті роки.Найбільш реальним сценарієм для економіки РФ видається уповільнення темпів зростання починаючи з 2025р. до природно збалансованого рівня, середнього за багато років - 1-1,5% на рік. Прогнози авторитетних міжнародних установ також свідчать на користь такого сценарію – МВФ на 2025 рік прогнозує зростання ВВП РФ на 1,3%, Світовий банк прогнозує зростання в 2025 році на 1,6%, в 2026 році на 1,1%.Економіка Росії зараз штучно перестрибує вище свого природного тренду. Повернення до тренду майже неминуче, тому швидше за все, в економіці РФ буде суттєве сповільнення. Якщо воно буде підкріплене помітним зниженням світових цін на енергоносії та дієвими санкціями проти російського «тіньового» флоту, це суттєво звузить можливості Росії фінансувати війну проти України.В’ячеслав Бутко, економічний радник КБФ&nbsp;

В економіці РФ буде суттєве сповільнення. Якщо воно буде підкріплене помітним зниженням світових цін на енергоносії та дієвими санкціями, це суттєво звузить можливості Росії фінансувати війну проти України.

Що відбувається в економіці Росії та чи зазнає вона краху?

Падіння проросійського режиму в Сирії переділило Близький Схід і створило можливості для розвитку – але водночас і нові ризики для Заходу (відтак і для України). Громадянська війна в країні триватиме за участі глобальних гравців. Важливі для України й тактичні питання: майбутнє російських баз у Сирії та позиція нового уряду щодо російсько-української війни.Зруйновано тиранію Башара Асада з усіма її проблемами: від масових злочинів проти людяності всередині країни до масштабної наркоторгівлі й промосковської дезінформації в Інтернеті. Сформований повстанцями тимчасовий уряд декларує прихильність до міжконфесійної злагоди, миру з сусідами та поміркованого ісламізму.Однак громадянська війна триває в інших вимірах:●&nbsp;&nbsp;протурецькі повстанці на півночі почали масований наступ на курдських повстанців (так звану YPG) і вибили їх з провінції Манбідж.●&nbsp;&nbsp;американо-арабські та американо-курдські сили на південному сході превентивно атакують осередки Ісламської Держави (ISIS) у центральній пустелі.***Головні вже очевидні наслідки війни:●&nbsp;&nbsp;Руйнування геостратегічної вісі домінування Ірану в регіоні (так званого “шиїтського півмісяця “осі опору"): пустельного контрабандного коридору Багдад–Кайїм–Абу-Кемаль, яким іранський режим роками постачав нафту, зброю, війська тощо до Сирії та Лівану. Коридор перерізаний арабо-курдською коаліцією і добитий ізраїльськими авіаударами. Відповідно, поразка асадитів ще більше послабила й принизила Іран.●&nbsp;&nbsp;Знищення Ізраїлем армії Асада (САА) – основних об’єктів, запасів зброї та техніки (в т.ч. кораблів та авіації) – після того, як військовослужбовці-асадити здебільшого розбіглися. Це геополітичний перелам в історії Близького Сходу. Адже Сирія ворогувала з Ізраїлем від 1947 р.; Тель-Авів був хронічно загрожений величезним, регулярно поповнюваним СРСР і Росією сирійським арсеналом. Початком кінця стала ізраїльсько-палестинська війна 2023-2024 рр., в ході якої Ізраїль частіше завдавав ударів по Сирії, а згодом і по Ірану. Відповідно, Ізраїль став домінувати на Близькому Сході, також і в інформаційно-політичному аспекті: уряд Нетаньяху недвозначно говорить про це домінування вже місяцями.●&nbsp;&nbsp;Геополітичне посилення Туреччини: держави, яка різко розвинула оборонпром, проводила незалежну антикурдську політику в Сирії (ціною розладу стосунків із Заходом) й фактично організувала переможний наступ повстанців. Анкара не приховує, що підконтрольні їй повстанці протидіятимуть курдам за будь-яких сценаріїв.●&nbsp;&nbsp;Викидання Росії з Близького Сходу й подальша дискредитація її претензій на роль супердержави. Кремль публічно відмовився брати участь у сирійській війні регулярними військами й здебільшого вже виводить їх. Це результат знекровлення росіян українським військом та санкціями, але насамперед – знекровлення проіранських формувань Ізраїлем. Утім, “гібридна” роль Москви в регіоні збережеться: завдяки потужній шпигунсько-підривній мережі та апарату дезінформації.***Фахівці з Близького Сходу обговорюють низку інших, імовірних наслідків повалення Асада та останніх подій сирійської війни. Йдеться про процеси, значення яких виходить за межі Близького Сходу, а саме:●&nbsp;&nbsp;Подальші стосунки в трикутнику Ізраїль-Туреччина-Сполучені Штати. Ізраїль не лише надіслав війська в прикордоння Лівану та Сирії, а й висловився за зміну режиму в Лівані та захист курдських повстанських формувань. При цьому уряд Реджепа Ердогана стає дедалі більш антиізраїльським у риториці (уникаючи реальної ворожнечі) й не збирається припиняти війну проти курдських утворень. Натомість адміністрація Дональда Трампа буде не лише проізраїльською, а й, імовірно, помірковано-антиердоганівською. Неясно, чи виведе Трамп американські війська із Сирії та Іраку. Відповідно, виникла ще одна лінія суперечностей всередині НАТО. Для України стосунки зі США та Туреччиною є однаково важливими.●&nbsp;&nbsp;Переділ економіки та інфраструктури Сирії (а також і Лівану та Палестини). Йдеться як про руйнування ірано-російських supply chains і сировинних монополій, так і про позитив: потенційну побудову нових нафто- та газопроводів.●&nbsp;&nbsp;Долю російських військових баз в Сирії. Поки незрозуміло, чи вдасться Москві відновити основні: Тартус і Хмеймим. Для Кремля й Близького Сходу найважливішим була роль цих баз у російській “гібридній” війні в Лівії та тропічній Африці, а також політичний факт наявності “бази” на Середземному морі. Для Києва ключовим є те, чи зможе Москва повернути з Сирії дефіцитне озброєння і використати його проти України. Експерти підозрюють, що Росія домовляється про виведення цих озброєнь через підконтрольну Анкарі (чи й турецьку) територію. Якщо таке станеться, це буде ще одним ударом по політичній єдності НАТО.●&nbsp;&nbsp;Для України та її партнерів важливим стане позиція того нового уряду Сирії, який буде визнаний Заходом. Адже асадитська Сирія була однією з небагатьох країн світу, які визнали російські анексії окупованих територій України. &nbsp;

Падіння проросійського режиму в Сирії переділило Близький Схід і створило можливості для розвитку – але водночас і нові ризики для Заходу.

Глобальні наслідки війни в Сирії

Зустріч Президента України Володимира Зеленського з обраним Президентом США Дональдом Трампом 7 грудня в Парижі, організована Президентом Франції Еммануелем Макроном, дала початок серйозному політичному діалогу України з Вашингтоном з питань завершення війни.Це – не перший контакт українських представників з оточенням Трампа. Однак його важливість визначається підходами останнього до прийняття рішень. Власне особисті контакти є визначальними для майбутнього американського Президента, коли це стосується ключових питань.Важливим став не лише сам факт зустрічі, а й те, що вона відбулася на відносно ранньому етапі перехідного періоду до нової адміністрації США, в момент, коли практична (а не електоральна) позиція Трампа щодо російсько-української війни лише формується.Незважаючи на нетривалість бесіди, яка продовжувалася близько 35 хвилин, Президент Зеленський доніс до свого майбутнього візаві не лише сигнали про зацікавленість України в мирі, але й те, що мир має бути справедливим, опиратися на реальні гарантії безпеки і його досягнення можливе лише з «позиції сили», тобто шляхом продовження допомоги Україні та здійснення тиску на державу-агресора.Як засвідчили дипломатичні коментарі Зеленського і Трампа ЗМІ після зустрічі, останній оцінив конструктивність Києва, назвав завершення українсько-російської війни своїм зовнішньополітичним пріоритетом та не заперечував проти необхідності досягнення справедливого миру з позиції сили. Однак наскільки збігається розуміння Трампа понять справедливості миру і позиції сили з розумінням української сторони, сказати поки що складно. Принаймні про необхідність звільнення у результаті переговорного процесу всіх окупованих територій України, що, на думку Києва, є ключовою метою, він жодного разу не згадував. Навряд чи спільним для нас є й розуміння Трампом позиції сили. Про це говорить не лише його нещодавня заява про те, що допомога Україні під час його адміністрації очевидно зменшиться, а й результати останнього голосування у Конгресі США за Бюджет 2025 року, з якого у кінцевому рахунку випав український «ленд-ліз».Сьогодні Трамп концентрується на важливості якомога швидшого припинення бойових дій і замороження конфлікту. Однак виглядає на те, що його підходи до практичних аспектів врегулювання поки що знаходяться в стадії опрацювання. Прийняття конкретних рішень, які визначатимуть процес досягнення миру, залежатиме не лише від його підходів, від позицій України та європейських партнерів, а й від поведінки Москви, яка поки що далека від конструктиву.Росія все ще орієнтується на максимальне підняття ставок і не відходить від своїх ультимативних вимог щодо врахування її територіальних і конституційних реалій. Про це свідчить розлоге інтерв’ю міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова Такеру Карлсону, як і багато інших заяв російських високопосадовців. При цьому для шантажу України і Заходу Москва почала використовувати не лише свої «м’ясні» штурми, каби і масовані ракетно дронові обстріли території України, а й свої ракети середнього радіусу дії - так звані «Орешники», - які, за словами Путіна, у військовому плані цілком можуть замінити ядерну зброю. Однак Дональд Трамп поки що займає стосовно Москви доволі стриману позицію, щоб, за його словами, не зашкодити майбутнім переговорам. &nbsp; &nbsp;Враховуючи таку налаштованість Трампа, надзвичайно важливою і вчасною стала ініціатива кандидата у Канцлери Німеччини від консервативного блоку ХДС/ХСС Фрідріха Мерца, висловлена ним під час його зустрічі з Президентом Зеленським 8 грудня в рамках його візиту до Києва, щодо створення контактної групи з чотирьох країн Європи для вироблення спільної європейської позиції щодо завершення російсько-української війни. На його думку, до цієї групи мали б увійти Німеччина, Франція, Польща та Велика Британія. Ця ідея була активно підтримана українською стороною. Більше того, за словами Зеленського, робота з організації такої групи вже ведеться. Окрім згаданих держав, до неї пропонується включити і Данію як представницю групи нордичних країн. Вироблення спільних підходів до врегулювання російсько-української війни ключовими європейськими військовими і фінансовими донорами України, до кола яких увійдуть обидві ядерні держави Європи, суттєво посилить позиції України у спілкуванні з Вашингтоном, як і позиції Заходу у контактах з Москвою. Важливо, щоб у майбутньому у діалозі щодо миру з Росією виступала єдина команда Заходу і України.У контексті роботи контактної групи і переходу до мирних переговорів для нас важливими є такі аспекти:•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Переговори з РФ мають відбуватися за участі/посередництва західних партнерів. Варіант двосторонніх переговорів України з РФ є неприйнятним, оскільки у такому форматі Україна матиме завідомо слабшу позицію. Це може призвести до багаторічного затягування з вирішенням проблемних питань або до поступової здачі позицій України перед Москвою. &nbsp;&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Ключовою метою переговорів як для України, так і для її партнерів має стати не замороження конфлікту, а відновлення територіальної цілісності держави. Припинення бойових дій має бути лише першим пунктом плану врегулювання, а не його завершенням.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;«Позиція сили» має бути спільною для України і Заходу. Вона має опиратися на серйозну військову основу, зокрема інтенсивне озброєння України за допомогою партнерів для досягнення більш сприятливих умов на полі бою для початку діалогу з Москвою. Крім того, «позиція сили» має мати і серйозні дипломатичні важелі (санкції, торгівельні та інші обмеження, ціна на нафту тощо), які також перебувають в руках західних партнерів.&nbsp;•&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Членство в НАТО залишається стратегічної метою України. Однак, зважаючи на позиції низки європейських країн і США, ближчим часом досягти цього не вдасться. Більше того, наші партнери сприймають перенесення вступу України до НАТО на певний час одним з ключових важелів впливу на Москву задля досягнення миру. Тому протягом перехідного періоду до членства ми маємо активно використовувати й інші проміжні варіанти гарантування безпеки, дискусії про які вже ведуться як в європейських столицях, так і у Вашингтоні. Серед іншого, це - укладення низки двосторонніх договорів про спільну оборону, присутність багатонаціонального контингенту європейських військ на лінії розмежування, військові бази/присутність США, Великої Британії, Франції та інших партнерів на території України для забезпечення стримування РФ, з відповідним далекобійним обладнанням та/або передачею його Україні. Враховуючи налаштованість Москви на широке використання ракет середнього радіусу дії, такий варіант стримування слід розглядати не лише у контексті забезпечення безпеки України, а й як невід’ємний елемент безпеки всієї Європи.&nbsp; &nbsp;

Зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом в Парижі дала початок серйозному політичному діалогу України з Вашингтоном з питань завершення війни.

Чи вдалося Україні схилити Трампа на свій бік?

Лінія зіткнення надалі посувається на кількох фронтах, адже переваги й недоліки в діях сторін зберігаються. Росіяни, ціною великих жертв, збільшили натиск на Курщині й на сході Донеччини; захопили зручні позиції на Харківщині. Однак ситуація залишається стратегічно контрольованою, оскільки ворог досі не має ресурсів для прориву фронту, а Сили Оборони України регулярно здійснюють тактичні контрнаступи.Головними трендами наземної війни сьогодні є:● Подальше просування росіян на великоновосілківському напрямку (північний схід Донецької області), де оборона вимушено відбувається в незручному ландшафті.● Захоплення ворогом невеликого плацдарму на західному березі річки Оскіл (в районі Масютівки). Цей тактичний успіх роками був недосяжний для росіян, адже українці контролюють високий берег, і став можливий лише завдяки масовим самовбивчим атакам (зокрема, із застосуванням човнів) та перевазі в повітрі.● Раптова невдала спроба відносно масового наступу на найсхіднішому сіверському напрямку фронту (на сході Донеччини). Там ворог втратив сотні штурмовиків убитими за кілька днів, попри відносно підготовлені комплексні атаки. Ця ділянка залишається стабільною роками, адже оборону в зручному ландшафті тримають досвідчені бригади Сухопутних Військ.Крім того, триває, меншими темпами, просування росіян на курахівському, покровському й курському фронтах. Оборона південного залишку курахівського укріпрайону триватиме, в дедалі важчих умовах, іще тижнями.Перше масове застосування північнокорейських солдатів на курському фронті (починаючи з 7 грудня) вилилося в їх великі втрати й не переломило ситуації. Бійці ЗСУ й експерти відзначають, що північнокорейські солдати фізично здоровіші за середнього російського чи українського бійця, але непідготовлені тактично, насамперед до загрози FPV-дронів; стають легкою жертвою. Їх застосування не збільшило темпи просування ворога навіть у відносно вигідних тактичних умовах.Останніми тижнями Сили Оборони України провели кілька тактичних контрнаступів (так званих “стабілізаційних заходів”). Зокрема, знищений один з двох плацдармів ворога на Осколі: в районі Новомлинська.***Окрім очевидних проблем української оборони (переваги ворога в повітрі, живій силі та артилерії), фахівці відзначають кілька відносно нових:● Уже масове використання росіянами ударних FPV-дронів з оптоволоконним кабелем, невразливих до РЕБ-придушення. Головною ціллю такої зброї є українські танки. На щастя, ефективність кабельних дронів критично залежить від ландшафту й забудови.● Постійний розвиток технологій РЕБ та радіорозвідки сторін, який вимагає від Сил Оборони централізації постачання / налаштування обладнання, і наявності відносно кваліфікованих, завантажених небойовою роботою фахівців на рівні піхотних підрозділів.● Складнощі з управлінням і координацією між великою кількістю бригад, які обороняють фронт.Позитивним трендом є невелике зменшення інтенсивності ворожих повітряних ударів КАБами. Це прямий наслідок українських далекобійних ударів по авіабазах і складах (винищувачі ворога тепер летять довше й беруть менше бомб). Водночас проблемою залишається здатність ворога вражати мости, шляхопроводи й залізничні станції в українському тилу на глибину в десятки кілометрів.***Оцінюючи ситуацію наземної війни на стратегічному та оперативно-тактичному рівнях, фахівці визнають її складною, але контрольованою.Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський минулого тижня заявив, що скоро доведеться “ухвалювати нестандартні рішення для збільшення стабільності оборони” (утім, це не перша його подібна заява). Це перегукується з регулярними заявами публічних фронтових командирів про необхідність оптимізації лінії фронту.Як уже зазначали експерти КБФ, потенційно загрозливим є просування ворога на великоновосілківському напрямку. Оперативно-тактичними проблемами стануть ймовірні втрати Покровська й Куп’янська. Це важливі логістичні центри й зручні для оборони локації.Водночас фахівці наголошують, що ситуація, всупереч медіа-публікаціям, поки не змінилася ані на оріхівському (Запорізька область), ані на сумському й чернігівському напрямках. І там, і там немає ані помітного збільшення інтенсивності ворожих наземних атак, ані російських резервів для прориву.Експерти й надалі не вбачають загрози масштабного прориву фронту чи стратегічної поразки України. Наголошується, що Росія не мала й не матиме для цього підготовлених резервів особового складу та техніки.Так, журналісти помітили, що минулого тижня ворожий міністр оборони Бєлоусов, виступаючи на публічному заході за участі Путіна, удвічі завищив фактичну кількість добровольців, яких Росія спромоглася завербувати цьогоріч.Відзначається, що зусилля ворога з поповнення людських втрат наразі сягнули межі можливого без глибоких реформ (як-от загальної мобілізації чи істотного переділу держбюджету), й не відповідають потребам навіть перемоги над Україною, не кажучи вже про “війну з НАТО”.При цьому економіка Росії останніми тижнями помітно занепала, тому гіпотетичні рішення секвестр бюджету й нову хвилю загальної мобілізації можуть &nbsp;її “добити”. &nbsp;

Лінія зіткнення надалі посувається на кількох фронтах, адже переваги й недоліки в діях сторін зберігаються.

Росія збільшує натиск ціною великих жертв: воєнний огляд КБФ

На фоні інтенсивної передачі озброєнь Україні з боку США адміністрацією Джо Байдена та опрацювання можливих сценаріїв завершення війни оточенням обраного Президента Дональда Трампа активізується і Європа. Це стосується як ключових симпатиків України на чолі з Францією, Британією, Польщею, Німеччиною, країнами Північної Європи, керівництвом структур ЄС і НАТО, так і опонентів України, в першу чергу Угорщини. Безумовно, що всі перелічені європейські актори керуються не лише емоційними і гуманітарними аргументами, а й власними інтересами.Лідери Угорщини і Словаччини все ще не полишають спроб використати складну ситуацію на фронті та важливість військової допомоги Україні задля власних інтересів, зокрема продовження поставок енергоносіїв з РФ та посилення власного політичного капіталу за рахунок різноманітних псевдомиротворних ініціатив, які, фактично, базуються на підтримці російських наративів. Свідченням цього стала нещодавня ініціатива Орбана щодо різдвяного перемир’я, яка жодним чином не грунтувалася на готовності Москви і була спрямовані не на реальне призупинення повзучого російського наступу на сході, а на дискредитацію України. Неприємно різанула й остання заява словацького Президента Петера Пеллегріні, що Україна має піти на територіальні поступки заради миру. Вона повністю перегукується з позицією словацького Прем’єр-міністра Роберта Фіцо, яку той висловлював раніше. Прикро, що ці та аналогічні заяви наших сусідів супроводжуються їхніми спробами заблокувати, де можливо, військову допомогу Україні та обмежити санкції проти РФ. &nbsp;Однак європейський політичний мейнстрім продовжує підтримувати Україну. Розуміння спільності безпекових інтересів Європи і України у протистоянні агресивній політиці Кремля зберігається як у ключових столицях, так і серед керівництва структур ЄС і НАТО. Більше того, незважаючи на позицію Трампа щодо необхідності якомога швидшого замороження війни, якій Київ вимушено декларує умовну підтримку, європейські лідери продовжують висловлювати стурбованість, що занадто швидкий рух до миру, без забезпечення сприятливих умов на полі бою, може призвести до неприйнятних поступок Москві. Таку позицію з самого початку свого обрання відстоює Генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Підтримує такий підхід і Високий представник ЄС з питань зовнішньої і безпекової політики Кая Каллас, яка нещодавно наголосила на доцільності не підштовхувати Україну до переговорів, коли Росія цього не хоче, а зосередитися на посиленні нашої держави.Значні територіальні і політичні надбання Путіна у результатів непідготовлених і поспішних мирних переговорів не сприятимуть не лише безпеці України, за яку, очевидно, у майбутньому відповідатиме Європа, а й безпеці самої Європи. Адже варто пам’ятати, що російський повномасштабний наступ розпочався з ультимативних пропозицій російського керманича Путіна Альянсу повернутися на кордони 1997 року. Не виключено, що цим він окреслив межі бажаної російської зони впливу в Європі, до якої він і буде прагнути. І якщо російське керівництво вийде з агресії проти України без серйозного покарання, переможцем, його методи у цьому процесі можуть бути доволі радикальними. &nbsp;Саміт ЄС, який зараз (19-20 грудня) відбувається у Брюсселі, обговорить продовження повномасштабної підтримки України з боку Європейського Союзу. В центрі уваги перебувають питання військової допомоги Україні, зокрема постачання систем ППО, ракет і боєприпасів, підготовка українських військових, а також посилення енергетичного сектору держави та об’єктів критичної інфраструктури. За словами Президента Литви Гітанаса Науседи, ЄС повинен припинити бути «клубом нескінченних дискусій» і взяти на себе відповідальність за свій захист, у т.ч. за підтримку України. Тільки у такому разі Євросоюз зможе стати справжнім глобальним стратегічним гравцем.На полях саміту ЄС, за участі Президента України Володимира Зеленського і Генсекретаря НАТО Марка Рютте та низки європейських лідерів, відбулося також обговорення ініціативи Президента Франції Еммануеля Макрона щодо направлення в Україну багатонаціонального європейського військового контингенту з метою контролю за припиненням вогню у разі досягнення мирних домовленостей. Окрім Франції, у такому миротворчому контингенті можуть взяти участь також Велика Британія, Італія, Швеція, Німеччина та, не виключено, інші держави. Ключовою проблемою у цьому плані є те, що направлення таких військ в Україну стане можливим лише після припинення активної фази війни, а військова допомога нам критично потрібна вже зараз. Тому, паралельно з обговоренням миротворчих ініціатив, доцільно було б повернутися і до можливості реалізації оригінальних французьких пропозицій, висловлених раніше - щодо направлення в Україну європейських військових підрозділів для надання військової допомоги (тренування, інженерний супровід, висококваліфіковані спеціалісти тощо). &nbsp;Активізації ЄС у безпековій сфері сприятиме і головування Польщі в Євросоюзі, яке розпочнеться з 1 січня 2025 року. Варшава вважає ці питання своїм ключовим пріоритетом. Проблемам України у цьому контексті приділятиметься велике значення. Про це засвідчив нещодавній візит польського Прем’єр-міністра Дональда Туска до Львова для зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським. Проте, враховуючи європейські реалії, без продовження серйозної підтримки з боку США Україні буде складно вистояти у протистоянні з Москвою, яку все більш активно підтримують її союзники по «осі зла». Програш Росії в Сирії, важливий &nbsp;з геополітичної точки зору, може ще більше посилити військовий тиск Москви на Україну. &nbsp; &nbsp;Координація позицій Києва з Вашингтоном, зокрема з майбутньою адміністрацією США, є критично необхідною. І американці йдуть на контакти. Поки що дискусії щодо завершення війни мають доволі загальний характер. Більш предметними вони можуть стати після початку практичної роботи Кіта Келлога, Спецпредставника майбутнього Президента США Дональда Трампа, зокрема його візитів до Києва і Москви для вивчення реальної ситуації та позицій сторін. Як свідчать останні заяви з Вашингтону, хоча не всі ключові інтереси України поки що знаходять розуміння з боку Трампа і його оточення, його позиція не виглядає вже такою безапеляційно негнучкою, як під час передвиборчої кампанії.Важливо, щоб контакти з майбутньою американською адміністрацією не зводилися до озвучення серйозних поступок Кремлю як з боку Києва (території, членство в НАТО), так і Вашингтону (зняття санкцій) ще задовго до основних «торгів» з Москвою. Адже Кремль тим часом робить все для підвищення власних вимог і ставок і ні на крок не відходить від своїх нереальних ультиматумів. Про жодний прийнятний компроміс за результатами переговорів з такими стартовими позиціями йтися не може. Вони зведуться лише до ще більших проступок Росії.У контексті посилення переговорних позицій України і Заходу не можна не згадати і масованих обстрілів військових складів Асада і російських баз в Сирії Ізраїлем, Туреччиною і США. За рахунок таких дій вирішення близько-східних проблем може дійсно виявитися простішим за припинення російсько-української війни, про що не так давно зазначив Дональд Трамп. Можливо одним з найбільш ефективних шляхів формування «позиції сили» на українсько-російські переговори стали б не лише поставки далекобійної зброї Україні, а й її активне застосування по військовому потенціалу Кремля, до чого Трамп, здається, поки що не готовий. &nbsp; &nbsp;

На фоні інтенсивної передачі озброєнь Україні з боку США адміністрацією Джо Байдена та опрацювання можливих сценаріїв завершення війни оточенням обраного Президента Дональда Трампа активізується і Європа.