Президент США Дональд Трамп оголосив про готовність перейти до «другої фази» санкцій, покликаних послабити російську економіку. Це звучить гучно, але досвід попередніх кроків не додає оптимізму.

Непослідовність як стратегія
Попередні спроби Білого дому «задобрити» Москву та відірвати її від Пекіна закінчилися нічим. Росія і Китай лише зблизилися. Тиснуть на Вашингтон і європейці, і власна громадськість, включно з республіканськими медіа, вимагаючи жорсткішої позиції щодо Кремля.

Проте численні «дедлайни», які Трамп виставляв Москві, так і не реалізовувалися. Їх змінювали нові дати і нові погрози. У підсумку єдиним помітним кроком «першої фази» стала тарифна надбавка у 25% за індійські закупівлі російської нафти. Але й вона, на думку багатьох аналітиків, більше стосувалася двосторонніх відносин з Делі, ніж санкційного фронту проти Кремля.

Нафта, Індія і Китай
Вашингтон намагається впливати на Москву через тарифний тиск на покупців її нафти. Але ця стратегія виглядає слабкою. Найбільший імпортер російської нафти – Китай – уже довів, що має потужні економічні «козирі» у протистоянні зі США. Перша спроба натиснути на Пекін тарифами завершилася провалом.

Індія ж, замість поступок, відповіла зближенням з Росією та Китаєм. Тарифний тиск Вашингтона не лише не дав результатів, а й зміцнив альтернативні союзи.

Європейський фактор
Теоретично США могли б приєднатися до санкційних пакетів ЄС. Цю ідею нині активно обговорюють у Вашингтоні, куди приїхав спецпосланець ЄС з питань санкцій Девід О'Салліван. Вашингтон вимагає від європейських партнерів припинення закупівлі ними російських енергоносіїв та схвалення додаткових обмежень проти Китаю. Європейці пропонують вторинні санкції проти компаній та банків, які допомагають Росії обходити обмеження, у тому числі з Китаю і Казахстану. Також у Брюсселі говорять про нові фінансові обмеження для російських банків.

Формально вимоги США збігаються з планами Євросоюзу: до кінця 2027 року ЄС має повністю відмовитися від російських енергоносіїв. Але негайна й повномасштабна відмова поки що виглядає малоймовірною. Активна позиція Угорщини та Словаччини, які наполягають на продовженні імпорту російських ресурсів, лише підкреслює цю слабку ланку.

Чого чекати далі?
Нова хвиля санкцій може стати сигналом, але не гарантією реальних змін. Без послідовності і реальної координації з ЄС американська стратегія ризикує знову звестися до символічних жестів.

«Друга фаза» може або закріпити спільний трансатлантичний фронт проти агресора, або ж перетворитися на ще одну серію гучних заяв без наслідків. Москва і Пекін уважно стежать, а Вашингтону доведеться довести, що цього разу його слова справді підкріплені діями.