Київський Безпековий Форум
UA / EN

Дмитро МЕЛЬНИК: Чи справді влада належить народу у найрозвиненіше із століть?

09 травня 2012, 18:08

«Демократія» – це політичний режим, відомий сьогодні чи не кожному з нас. За такого режиму єдиним легітимним джерелом влади визнається її народ, який повинен здійснювати управління державою або безпосередньо, або опосередковано, через обраних ним представників. Та, не дивлячись на це, більшість людей неправильно розуміють та використовують це твердження, зокрема, деякі політичні діячі та диктатори, котрі намагаються забезпечити собі підтримку народу, будуючи однопартійний режим у демократичному суспільстві.

Дмитро МЕЛЬНИК, Студент ІІІ курсу Інституту міжнародних відносинНаціонального Авіаційного Університету

ПРО СУЧАСНУ ДЕМОКРАТІЮ: ЧИ СПРАВДІ ВЛАДА НАЛЕЖИТЬ НАРОДУ У НАЙРОЗВИНЕНІШЕ ІЗ СТОЛІТЬ?

«Демократія» – це політичний режим, відомий сьогодні чи не кожному з нас. За такого режиму єдиним легітимним джерелом влади визнається її народ, який повинен здійснювати управління державою або безпосередньо, або опосередковано, через обраних  ним представників. Та, не дивлячись на це, більшість людей неправильно розуміють та використовують це твердження, зокрема, деякі політичні діячі та диктатори, котрі намагаються забезпечити собі підтримку народу, будуючи однопартійний режим у демократичному суспільстві.

Досить часто поняття «свобода» та «демократія» використовують як взаємозамінні, але ж насправді вони не є синонімами.  Демократію розуміють як спосіб врядування, при якому найвища влада належить народу. Однак, протягом історичного формування демократичної ідеї склалося так, що населення з кожним днем все більше і більше починає відігравати роль найактивніших охоронців власної свободи, прагнучи до особистої незалежності та досягнення справжнього права «обирати та бути обраним».

Так, незабутній вислів Авраама Лінкольна, що демократія – це врядування  «іменем народу, силами народу і для народу», показує, що стосунки між громадянином та державою є принципово важливими для демократичного суспільства. Свобода слова, висловлення власної думки, свобода віросповідання є невід’ємними правами, якими повинні бути наділені громадяни демократичного суспільства.

Разом з обмеженням громадянських прав поступово зникає демократія, адже яким чином народ може здійснювати своє повновладдя, якщо на сьогодні не існує такої практичної можливості? Британський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Демократія у прямому її розумінні неможлива, навіть, технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народовладдя на всіх рівнях і з будь-якого питання. Демократія також недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою.

Сучасна демократія потребує, перш за все, економічно самостійних громадян, високої правосвідомості та поваги людей до влади, ерудованих та здатних до прийняття власних рішень на благо держави.

Щоб демократія працювала успішно, громадяни мають бути активними, адже вони знають, що лише вони самі, а не хто-небудь інший, відповідають за успішне функціонування влади.

Демократична влада, тобто така, яку обирають громадяни і яка звітує перед ними, захищає права особи, і завдяки цьому громадяни демократичного суспільства можуть брати на себе громадянські зобов'язання й виконувати обов'язки, зміцнюючи таким чином ціле суспільство. Як мінімум, громадяни повинні подбати про власну обізнаність із тими критичними проблемами, які стоять перед народом, адже лише тоді можна буде голосувати осмислено.

Поступово теперішнє суспільство втрачає свою демократичність, оскільки влада в державі переходить до рук політичних діячів, які в свою чергу диктують народу свої права та обов’язки, що є неприпустимим у демократичному суспільстві. Як зазначають політичні антропологи, людина не завжди готова до демократії, бо вона — істота суперечлива, ризикована й небезпечна, легко піддається зовнішньому впливу, маніпулюванню й лише частково розумна. У цьому контексті тим народам, яким властиві демократичні орієнтації, демократичний менталітет, які готові до індивідуальної свободи й відповідальності, демократія справді створює найкращі можливості для індивідуального й суспільного розвитку, реалізації гуманістичних цінностей: свободи, рівноправності, справедливості, соціальної творчості.

Зосереджуючись на усвідомленні сутності демократії як розмаїтті форм народного волевиявлення, всіляко прагнучи до реального утвердження демократичних засад суспільного життя, нерідко ми залишаємо поза увагою надзвичайно важливий аспект демократичної теорії та практики: демократія – це не просто форма організації політичної влади народу, це – певний стан еволюційної збалансованості суспільства та влади, традицій та новацій, людської свободи та соціальних зобов’язань. Політична еволюція є сенсом вияву демократії, завдяки чому стабільність породжується стабільністю, новація спирається на традицію, свобода вимірюється відповідальністю. Еволюційне прогресування у напрямку формування демократичних основ буття суспільства вважається гарантією раціональної політики, що виключає імовірність застосування насильницьких методів у боротьбі за владу. Як не прикро, але сьогодні у світі відбуваються численні приклади ірраціональної політики, що призводить до порушення рівноваги у будь-якій державі.

І, нарешті, потрібно глибоко усвідомити, що сучасна світова практика переходу суспільства від тоталітарних чи авторитарних форм владного правління довела, що становлення демократії значною мірою залежить від зрілості національної політичної еліти, тієї ролі, яку вона відіграє у процесах державотворення.

На жаль, і сьогодні ми значною мірою продовжуємо жити тільки демократичним вибором, а не самою демократією, як стилем життя, мисленням, способом самоздійснення. Та, в будь-якому разі, це наше життя, наш вибір, наш шлях, який ми обрали і до якого цілеспрямовано крок за кроком ідемо.

Партнери